Вчіть риторику судову...
Я заходжу в зал засідань,
Всі жаліються про біди,
Скрізь стоїть нестерпний гам.
Хтось кричить: - Віддайте гроші!!
- Дайте, дайте! – Гомонять,-
- Люди добрі, ваші гроші
Вкрав не я! - Гримить суддя.
Бачу, мій клієнт самотньо
Лиш мовчазно тягне “п’ять”:
- За що я плачу вам гроші?!
Марш до суду захищать!!
- Дякую, шановний пане,
Та учений я не так,
Треба все робить за планом,
Й буде справа в нас “тік-так”.
Знаю я, потрібно словом
Всіх за душу ніжно взять
І риторика судова
Нас врятує від проклять.
Люди довго вже горлали,
Та й замовкли на антракт,
І моя пора настала,
Встав я тихо й мовив так:
- Пан суддя, мої вітання,
Прокурор, добридень вам,
Маю я до вас прохання:
В допомозі стати нам.
Мій клієнт, вам добре знаний,
Учинив маленький гріх,
З необачності, з незнання
Взяв грошей маленький міх.
Брали всі, ви також брали,
(Я ж про це відкрито не кажу),
Що роти порозкривали?
Я вам всім допоможу...
Мій клієнт, повірте, люди,
Взяв з нужди, бо аж опух,
Він голодний всюди бродить,
Й винен в бідах не главбух.
Винна, мабуть, охорона,
Секретарка чи водій,
Прибиральниця Матрона,
А клієнт не винен мій.
Ну хіба украв би батько,
У якого сім дітей,
Який має замок-хатку,
Нащо більш йому грошей?
В залі ствердно закивали.
Я продовжив: - Вас на свято
Мій клієнт пообіцяв
Щедро всіх нагодувати,
То ж підтримайте отця.
Зал піднявся: - Він не винен!
Відпустіть його, суддя!
Хтось гукнув: - Святий, веди нас,
Ми за тебе, вся сім’я!
Що судді було робити,
На папері підписавсь
І клієнта відпустити
Сам з президії піднявсь.
П’ятірню подав в знак дружби,
Заховав в рукав конверт:
- Ну, як буде вам сутужно,
Все владнаємо вмомент...
Я вдоволено всміхнувся:
Осьі все тепер чудово,
То ж, щоб виграть справу, друзі,
Вчіть риторику судову!
19.03.2001 р.